Suchergebnisse

In today's globalized world, the Olympic and Paralympic Games have become highly politicized, and the assertion of «sport outside politics» causes more controversy and debate among spectators, researchers, journalists, organizers and competitors. In view of this, on the eve of the Tokyo 2020 Summer Olympics, the International Olympic Committee allowed athletes to express their political views with certain restrictions. In the case of Ukraine, against which the Russian armed aggression continues, and the number of hybrid threats is constantly increasing, the performances of athletes, teams in the Olympic arenas, sport in general has become a critical area of bilateral and international relations. The author has analyzed the most resonant (dis)information attacks, tendentious propaganda content, fakes of the Russian information space, related to the participation of representatives, athletes of the Ukrainian national team in the Summer Olympic and Paralympic Games 2020. Specifically, a joint photo of athlete J. Mahuchikh and a Russian athlete M. Lasitskene with the states' national flags; provocation regarding the speech and photo of J. Beleniuk; an «incident» concerning the participation of these states' delegations at the Paralympic Games Opening Ceremony; the refusal of runner I. Tsvietov to take a joint photo with Russian athletes; the reaction of the Russian media and social network users to the situation of the disqualification of a Malaysian athlete and Ukraine's involvement in it. It has been established that in Ukraine and Russia the cases at the Games, when Ukrainian athletes behaved differently during the awarding ceremony, being close to the Russian athletes, caused a wide public response. The author emphasizes that some Ukrainian athletes deliberately invested political intention in their actions, but some behaved purely emotionally and only later their actions got specific interpretation in political discussions. The conducted content analysis has given grounds to conclude that Russian propaganda purposefully creates a negative image of Ukrainian athletes, the leadership of domestic sports organizations, the authorities in general, in order to form a perception of incompetence, inexperience. The author has singled out the leading anti-Ukrainian slogans, emphasizing that in various cases the Russian mass media deliberately politicize or depoliticize the target audience. ; У сучасному глобалізованому світі Олімпійські і Паралімпійські Ігри набули значної політизації, а твердження «спорт поза політикою» викликає все більше суперечок і дискусій серед глядачів, дослідників, журналістів, організаторів і учасників змагань. Зважаючи на це, напередодні Літніх Олімпійських Ігор у Токіо 2020 р. МОК дозволив з певними обмеженнями висловлювати спортсменам свої політичні погляди. У випадку з Україною проти якої триває збройна агресія РФ, і кількість гібридних загроз постійно збільшується, виступи спортсменів, команд на олімпійських аренах, спорт загалом став критично важливою сферою двосторонніх і міжнародних відносин. Автор проаналізував найрезонансніші (дез)інформаційні атаки, тенденційно спрямований пропагандистський контент, фейки російського інформаційного простору, пов'язані з участю представників, спортсменів команд збірної України у ЛОПІ 2020 р. Серед них: спільне фото легкоатлетки Я. Магучіх (J. Mahuchikh) із російською спортсменкою М. Ласіцкене (M. Lasitskene) з національними прапорами країн; провокація щодо виступу і фото Ж. Беленюка (J. Beleniuk); «інцидент» за участю делегацій цих держав на Церемонії відкриття Паралімпійських Ігор; відмова бігуна І. Цвєтова (I. Tsvietov) зробити спільне фото із спортсменами Росії; реакція російських ЗМІ і користувачів соціальних мереж на ситуацію щодо дискваліфікації малайзійського спортсмена і причетності до цього України. Встановлено, що в Україні і Росії викликали широкий суспільний резонанс випадки на Іграх, коли українські атлети по-різному повели себе під час нагородження, перебуваючи поруч із атлетами РФ. Автор акцентує увагу, що деяку українські спортсмени навмисно вкладали політичний зміст у свої дії, але деякі поводилися суто емоційно і лише згодом їхні дії почали тлумачити в політичних дискусіях. Проведений контент-аналіз дав підставу зробити висновок, що російська пропаганда цілеспрямовано формує негативний імідж українських спортсменів, керівництва вітчизняних спортивних організацій, влади загалом, з метою сформувати образ недолугості, недосвідченості. Автор виокремив провідні антиукраїнські гасла, наголосивши при цьому, що російські мас-медіа у різних випадках свідомо політизують або деполітизують цільову аудиторію.

Support of popular sports, preparation and holding of international sporting events in Ukraine is a successfully tested political and electoral technology. They were particularly actively used during their tenure in the highest public positions of V. Yanukovych, the leader of the Party of Regions (PR). The purpose of this study: to prove the hypothesis that the idea of holding the 2022 Winter Olympic Games in Ukraine is a party-political project of the party of power, namely, the Party of Regions and its leader – President of Ukraine V. Yanukovych. The project was designed to find the support of the electorate during V. Yanukovych's first presidential term and his likely run for a second term. It was established that V. Yanukovych's personal admiration for sports, combining public and sports positions, attention to the problems of sports in the election programs of the Party of Regions, aimed to form his positive image as an official. It was traced that the successful holding of «Euro-2012» in Ukraine during the presidential cadence of V. Yanukovych was perceived by members of the Party of Regions as the beginning of preparations for the Olympic Games, and the mutual «exchange» of awards between V. Yanukovych and representatives of the NOC, the IOC became an important element of Ukraine's participation in the Olympic applicant campaign. V. Yanukovych personally initiated the idea to hold the 2022 Winter Olympics in Ukraine It was revealed that this should have been facilitated by repeated reform of the central executive authorities responsible for the development of physical culture and sports. The author of the article argues that president V. Yanukovych's project to hold the Winter Olympics in Ukraine geopolitically had two directions – Russian and European. This is how it can be explained why V. Yanukovych – the only one of all presidents of Ukraine who has ever attended the opening ceremony of the Olympic Games – Sochi 2014 It was investigated that preparations for the upcoming Games had potentially high corruption risks, because the concentration of powers and financial flows exclusively in representatives of the Party of Regions gave rise to problems with transparency of the use of public funds. Attention was paid to the fact that the idea of holding the Olympic Games in Ukraine remains relevant. Thus, President V. Zelensky has already announced the idea of holding the Olympics three times already – in July, October 2019 and in July 2020. ; Підтримка популярних видів спорту, підготовка і проведення міжнародних спортивних заходів в Україні – це успішно апробовані політичні і виборчі технології. Особливо активно їх застосовували під час перебування на найвищих державних посадах лідера Партії регіонів (ПР) В. Януковича. Мета цього дослідження: довести гіпотезу, що ідея проведення зимових Олімпійських ігор 2022 р. в Україні – це партійно-політичний проект партії влади, а саме, Партії регіонів та її лідера – Президента України В. Януковича. Проект був розрахований на пошук підтримки електорату під час першого президентського терміну В. Януковича та ймовірного його балотування на другий термін. Встановлено, що особисте захоплення В. Януковича спортом, суміщення ним державних і спортивних посад, увага до проблем спорту у передвиборних програмах Партії регіонів, мали на меті сформувати його позитивний імідж як посадовця. Простежено, що успішне проведення «Євро-2012» в Україні під час президентської каденції В. Януковича було сприйнято членами Партії регіонів як початок підготовки до Олімпійських ігор, а взаємний «обмін» нагородами між В. Януковичем і представниками НОК, МОК став важливим елементом участі України в олімпійській заявниковій кампанії. В. Янукович особисто ініціював ідею провести в Україні зимові Олімпійські Ігри 2022 р. Виявлено, що цьому повинно було сприяти неодноразове реформування ним центральних органів виконавчої влади, відповідальних за розвиток фізичної культури і спорту. Автор статті стверджує, що проект президента В. Януковича з проведення Зимової Олімпіади в Україні геополітично мав два напрями – російський та європейський. Саме так можна пояснити, чому В. Янукович – єдиний з усіх президентів України, хто коли-небудь відвідав урочисту церемонію відкриття Олімпійських ігор, – Сочі 2014 р. Досліджено, що підготовка до майбутніх Ігор мала потенційно високі корупційні ризики, бо зосередження владних повноважень і фінансових потоків виключно у представників Партії регіонів породжувало проблеми із прозорістю використання державних коштів. Звернуто увагу на те, що ідея проведення в Україні Олімпійських ігор лишається актуальною. Так, Президент В. Зеленський вже тричі – у липні, жовтні 2019 р. і у липні 2020 р. озвучив ідею про проведення Олімпіади.

The political institution of the Olympic referenda as to hosting the Olympic Games and later the Paralympics has a history of more than half a century. This European-originated procedure is increasingly being used by democratic countries of the world to make final decisions about implementing their own Olympic projects. The state authorities, local self-governments, residents of cities and regions initiate, and the International Olympic Committee (IOC) is forced to support the holding of such referenda. Respectivelly, the referendum participants have and express different reasons, the ideological confrontation between them is constantly growing and social media are actively involved in this process. It is appropriate that transnational Olympic resistance movements have appeared and are taking actions in the contemporary social andpolitical conditions, and in the summer of 2018 their first summit took place in Tokyo. The main arguments of opponents against hosting the Olympic Games at the referenda include the following points such as an exhausting economic burden on the host country, so-called the competition of budgets; nature-oriented and environmental challenges arising during the period of preparation, holding the Games and further use of the Olympic facilities; commercialization of sport that distorted the idea of sport as a place of noble competition; the problems related to the IOC weight and activities, namely they are corruption, the groundless and excessive list of IOC requirements to the Olympic host countries; the violation of continental rotation policy as to hosting the Olympic Games and also safety aspects and the migration crisis. All these components of the problem clearly manifested themselves during the referendum about hosting of 2026 Winter Olympics and Paralympics in Calgary (Canada) in 2018. It is proven that the special features of this plebiscite are high turnout of the citizens, change-over and support of the Olympics hosting opponents by the considerable amount of the city officials, carrying on the campaign through ultimatums and strong criticism of IOC authorities and activities. ; Політичний інститут олімпійських референдумів щодо подання заявки на проведення / проведення Олімпійських, а пізніше й Паралімпійських ігор, нараховує понад півстолітню історію. Цю європейську за своїм походженням практику активно використовують демократичні країни світу для прийняття остаточних рішень щодо реалізації власних олімпійських проектів. Органи державної влади, місцевого самоврядування, мешканці міст, регіонів ініціюють, а Міжнародний олімпійський комітет змушений підтримати проведення таких референдумів. Відповідно, різними є аргументи його учасників: до ідейного протистояння між ними, яке постійно зростає, активно залучені соціальні мережі. Закономірно, що в сучасних суспільно-політичних умовах, сформовані й діють «транснаціональні олімпійські рухи опору», а влітку 2018 р. у Токіо пройшов їх перший саміт. Головні аргументи противників подання заявки/проведення Олімпійських ігор на референдумах – це виснажливе економічне навантаження на країну-організатора, т. зв. змагання бюджетів; природоохоронні та екологічні проблеми, які виникають під час підготовки, проведення Ігор й подальшої експлуатації олімпійських об'єктів; комерціалізація спорту, що спотворило ідею спорту як місця благородної конкуренції; проблеми, пов'язані з авторитетом і діяльністю МОК, а саме: корупція; необґрунтований і завищений перелік вимог МОК до організаторів Олімпіад; порушення принципу ротації континентів проведення Олімпійських ігор, а також проблеми безпеки та міграційна криза. Усі ці аспекти чітко проявили себе під час референдуму щодо проведення Зимових Олімпійських і Паралімпійських ігор у 2026 р. в Калгарі (Канада) у 2018 р. Доведено, що особливостями цього плебісциту є висока явка громадян, перехід і підтримка значною кількістю управлінців міста позиції противників проведення Олімпійських ігор, ведення агітаційної кампанії у формі ультиматумів та гострої критики керівництва й діяльності МОК.

The hybrid warfare waged by the Russian Federation against Ukraine is being conducted at several levels and directions, information being one of them. Russian propaganda fakes are directly related to the issue of national security of Ukraine, namely, a crucified boy in Slovyansk, slaves for the National Guard of Ukraine, «fascists» on the Maidan, Yarosh's business card, and so on. One more example of the Kremlin's destructive information work in May 2014 was the fake that Olena Pidhrushna, the captain of the Ukrainian biathlon team, the Olympic champion in the relay at the Winter Olympics in Sochi, was a sniper involved in an Anti-Terrorist Operation (ATO) in the east of Ukraine. The article analyzes the peculiarities of the Russian media construction of a fake «about sniper O. Pidhrushna in the anti-terrorist operation zone», its refutation by the Ukrainian side and the consequences of the fake for the athlete. Using the structural and functional method of the research, the author clarifies the content and structure of this fake, the creation of the effect of «fake in a fake». The conducted event and content analyses gave grounds to conclude that the developers of the fake purposefully selected events, statements made during the professional career of O. Pidhrushna, snatching them from a specific situation, a television story. Having compared the real facts from the biography and sports achievements of O. Pidhrushna with the manipulative information provided by hostile propaganda in the fake, the author establishes causal links in the «construction» of the fake, as well as its related grounds. Special attention is drawn to the fact that the fake negatively affected the emotional state of O. Pidhrushna, forcing her to reconsider her views. It is proved that the slow overcoming of the topical problems of the Ukrainian society by the authorities creates a favorable ground for the emergence of various fakes, their perception by society. The author claims this fake was a well-thought-out and purposeful information and propaganda attack on the titled Ukrainian sportswoman and domestic sports in general. The article provides evidence for confirmation of the athlete's statement that «the ideological machine of our neighbors works so powerfully that it does not give a chance to conduct a dialogue, to explain one's personal position. This applies even to athletes who are always out of politics». Nevertheless, O. Pidhrushna believes that sport plays a crucial role in understanding and establishing peace. ; Гібридна війна, що її розв'язала Російська Федерація проти України, ведеться одразу на декількох рівнях і напрямах, одним з яких є інформаційний. Фейки російської пропаганди безпосередньо пов'язані із питанням національної безпеки України: розіп'ятий хлопчик у Слов'янську, раби для Національної гвардії України, «фашисти» на Майдані, візитка Яроша тощо. Ще одним прикладом деструктивної інформаційної роботи Кремля у травні 2014 р. став фейк про те, що Олена Михайлівна Підгрушна (Olena Pidhrushna) – капітан збірної України з біатлону, олімпійська чемпіонка у естафеті на Зимових Олімпійських іграх у Сочі, як снайпер бере участь у антитерористичній операції (АТО) на сході України. У статті проаналізовано особливості побудови російськими мас-медіа фейку «про снайпера О. Підгрушну у зоні АТО», його спростування українською стороною та наслідки фейку для спортсменки. Використовуючи структурно-функціональний метод дослідження автор з'ясував зміст і структуру цього фейку, створення ефекту «фейк у фейкові». Проведений івент- та контент-аналіз дали підстави зробити висновок, що розробники фейку цілеспрямовано підібрали події, висловлювання із професійної кар'єри О. Підгрушної, вихопивши їх із конкретної ситуації, телевізійного сюжету. Порівнявши реальні факти з біографії і спортивних досягнень О. Підгрушної із маніпулятивною інформацією, наведеною ворожою пропагандою у фейку, автор встановив причинно-наслідкові зв'язки у «конструюванні» фейку, а також його дотичні підстави. Звернуто увагу, що фейк негативно вплинув на емоційний стан О. Підгрушної, змусив її переглянути свої погляди. Доведено, що повільне подолання владою злободенних проблем українського суспільства створює сприятливий ґрунт для виникнення різноманітних фейків, їхнього сприйняття соціумом. Автор стверджує, що цей фейк був добре продуманою і цілеспрямованою інформаційно-пропагандистською атакою на титуловану українську спортсменку та вітчизняний спорт загалом. У статті наведено докази на підтвердження слів О. Підгрушної, про те, що «ідеологічна машина у наших сусідів працює настільки потужно, що поки не дає шансів вести діалог, пояснити свою позицію. Це стосується навіть спортсменів, які завжди поза політикою».